Для ефективної протидії транскордонним хворобам тварин та зоонозам, з метою мінімізації їх негативного впливу, за рекомендацією СОЗТ (www.oie.int/en/animal-health-in-the-world/the-world-animal-health-information-system/national-disease-contingency-plans/) – фахівці Компетентного органу країни мають розробити та щорічно оновлювати плани заходів на випадок надзвичайного стану, здійснювати регулярні навчання персоналу з практичної реалізації цих планів, шляхом моделювання станів небезпеки та симуляційних тренувань персоналу для набуття й закріплення, як теоретичних, так і практичних навичок реагування.
У планах зазначають, які ресурси: нормативні документи, структури, кадри, обладнання й матеріали, мають бути залучені для реалізації надзвичайних заходів щодо боротьби з тією чи іншою транскордонною хворобою тварин, чи зоонозом, керуючись положеннями Кодексу здоров'я наземних тварин, іншими нормативними документами та джерелами даних.
Щорічно, на регулярній основі, план має оновлюватися і виправлятись в міру уточнення даних та набуття досвіду фахівцями служби.
У розділі «Характер захворювання» – плану описують такі характеристики хвороби, як:
- етіологію та еволюцію хвороби, її поширення у світі;
- епізоотологічні особливості;
- імунологічні характеристики збудника;
- клінічні ознаки хвороби;
- патологічні зміни в організмі зумовлені патогеном;
- діагностику: польову, диференційну та лабораторну тощо.
У міру набуття досвіду формування цих планів, певні аспекти, потребуватимуть модифікації, з тим, щоб відповідати викликам сучасності, характерним для певних країн, умов чи територій.
Розділ «Аналіз ризиків» – має інформувати про те, наскільки серйозною є загроза проникнення чи занесення заразної хвороби для країни, чи території у порівнянні з іншими хворобами тварин, звідки, і як, вона може потрапити в країну та які потенційні наслідки її поширення чи розповсюдження. Показати, оцінку зусиль необхідних для реалізації плану із надзвичайних заходів і дати обґрунтування обраним стратегіям протидії.
Компонентами аналізу ризиків є:
- ідентифікація ризику чи небезпеки;
- оцінка ризику;
- заходи з пом'якшення ризику;
- повідомлення про ризик всім зацікавленим сторонам (виробникам, ветеринарам, торговим партнерам, органам влади, споживачам тощо).
Основою аналізу ризиків є моніторинг, що передбачає регулярне оновлення прогнозу із врахуванням мінливих внутрішніх і зовнішніх умов (державної та глобальної економіки, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, ринкового попиту на тварин та продукцію, щільності популяції тварин (у тому числі диких), туризму, змін у системах охорони здоров'я і потреб споживачів).
Розділ «Стратегія профілактики» – описує організацію біобезпеки операторів ринку, характер обмежень та інші заходи, необхідні для зниження ризику занесення, фіксації, поширення чи розповсюдження заразної хвороби.
Розділ «План заходів на випадок непередбачених обставин» – має включати всі заходи, що забезпечують розпізнання та запобігання проникненню, фіксації, поширенню чи розповсюдженню заразної хвороби, ще до того, як вона досягне масштабів епізоотії, а також контроль заходів по її ліквідації.
Розділ «Раннє сповіщення (попередження чи повідомлення)» – включає процедуру та порядок:
-
визнання підозрілих випадків;
-
визнання підтверджених випадків;
-
спостереження (моніторинг) хвороби, опис протиепізоотичних заходів, включаючи механізми термінового повідомлення про хворобу та інформування ветеринарної служби;
-
навчання ветеринарних фахівців, тваринників, перевізників, фахівців лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках методам розпізнання заразної хвороби та інформування населення.
Розділ «Стратегія боротьби й ліквідації» – є основною частиною плану заходів на випадок надзвичайних обставин й описує методи боротьби з хворобою з урахуванням всіх факторів утримання і догляду тварин, управління тваринництвом в регіоні й країні, наявність популяції диких тварин і алгоритм застосування заходів, що запобігають поширенню та розповсюдженню хвороби. Він має показати, механізм контролю вірогідності викорінення інфекції й підтвердження безпечності господарства чи території щодо заразної хвороби, як на рівні держави, так і окремих зон чи територій та операторів ринку в межах країни відповідно до міжнародних стандартів.
Розділ «Організаційні заходи за надзвичайного стану» – включає опис процедур взаємодії структур, організацій і відомств за надзвичайного стану пов’язаного зі спалахом транскордонної хвороби тварин чи зоонозів. Мета – мобілізація всіх необхідних ресурсів на боротьбу з заразною хворобою тварин. Досвід показує, що адміністративні органи державних ветеринарних служб здебільшого мають справу з повсякденними програмами охорони здоров'я тварин і часто не готові або недостатньо забезпечені фінансами, людськими та матеріальними ресурсами для екстреної протидії.
Розділ «План підтримки» – це допоміжний план, що доповнює технічний план і включає план фінансування та план ресурсів, а також, законодавчу й нормативну базу – є визначальним в успіху або провалі розпочатих заходів.
Розділ «План дій» – описує процедуру (механізм і послідовність) виконання етапів плану від початку розслідування випадку до завершального етапу – ліквідації хвороби, по стадіях, від вилучення тварин і до відшкодування збитків, а також готовність служби до отримання відгуків і рекламацій з місць проведення ліквідаційних заходів та територій запровадження обмежень, для внесення відповідних коректив і включення набутого досвіду в державний план надзвичайних заходів.
Розділ «Додатки до плану» – включає список регулярно поновлюваних контактних даних з цілодобовим доступом до інформації про:
-
осіб, що мають залучатись до процесів, зі списком прізвищ, контактними даними (адреса, телефони, E-mail);
-
регіональні та референтні лабораторії по заразних хворобах тварин;
-
регіональні та міжнародні організації, на випадок потреби в додатковій допомозі.
Додатки мають містити дані про державний устрій, структуру служби, розподіл повноважень, ветеринарне законодавство та інші актуальні відомості про країну (кількість і розташування поголів'я тварин, наявність і популяції диких тварин, птахів тощо).
Тобто, національні ветеринарні служби мають відповідати критеріям, запровадженим в кожній країні, а також і відповідним міжнародним стандартам і рекомендаціям, зокрема тим, що прописані СОЗТ (заснована як МЕБ).